Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2015 року Справа № 914/3851/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівДанилової М.В., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 29.04.2015у справі№ 914/3851/14 Господарського суду Львівської області за позовомПрокурора Яворівського району Львівської області в інтересах держави в особі Державного підприємства "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло"до1. Яворівської районної державної адміністрації; 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаДержавна судова адміністрація Українитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаШклівська селищна радапровизнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та витребування земельної ділянки

Згідно з Розпорядженням Вищого господарського суду України №03-05/996 від 12 червня 2015 року для розгляду касаційної скарги у цій справі сформовано колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. (головуючого), Данилової М.В., Швеця В.О. (доповідач).

за участю представників сторін від:

прокуратури: Боднарчук В.М. (посв. № 023013),

відповідача-ІІ: ОСОБА_6 (дов. від 20.05.2015)

третьої особи позивача: Стаднік О.І. (дов. від 28.04.2015)

Представники позивача, відповідача-І та третьої особи відповідача в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Яворівського району Львівської області в інтересах держави в особі Державного підприємства "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" звернувся з позовом до Яворівської районної державної адміністрації та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якому, з урахуванням уточнення вимог, просив визнати незаконними та скасувати пункти 2, 3 розпорядження голови Яворівської райдержадміністрації від 28.12.2007 № 741 "Про передачу в оренду земельної ділянки підприємцю ОСОБА_8 для будівництва оздоровчо-лікувального та відпочинкового комплексу", визнати недійсним укладений між сторонами договір оренди земельної ділянки від 01.04.2008 та витребувати земельну ділянку площею 5 га із незаконного користування Підприємця і повернути у користування Державному підприємству "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло". Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначав про те, що приймаючи оспорюване розпорядження, Яворівська райдержадміністрація вийшла за межі своїх повноважень, оскільки вилучила з постійного користування державного підприємства земельну ділянку площею 5 га природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення державної форми власності, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Шклівської селищної ради, Яворівського району, Львівської області. Прокурор зазначав про те, що здійснення вилучення спірної земельної ділянки належить виключно до компетенції Кабінету Міністрів України. При цьому прокурор посилався на приписи статей 21, 215, 216 Цивільного кодексу України, статті 150 Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.02.2015, ухваленим колегією суддів у складі: Яворський Б.І. - головуючий, Долінська О.З., Юркевич М.В., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи віднесення спірної земельної ділянки санаторію "Шкло" до земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Суд дійшов висновку про те, що вилучення спірної земельної ділянки для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району, належало до компетенції Кабінету Міністрів України. При цьому суд керувався приписами статей 16, 21, 203, 215, 387 Цивільного кодексу України, статей 149, 150, 152 Земельного кодексу України, статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації".

Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Плотніцького Б.Д. - головуючого, Михалюк О.В., Гнатюк Г.М., постановою від 29.04.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про неврахування судами обох інстанцій обставин пропуску трирічного строку позовної давності для звернення із даним позовом до суду, за відсутності клопотання держаного підприємства про його поновлення. Скаржник вказує на те, що прокурор здійснює виключно процесуальне представництво позивача у справі, а відтак закон не наділяє прокурора повноваженнями щодо порушення питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання від позивача. При цьому посилається на порушення судами приписів статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, статті 29 Господарського процесуального кодексу України.

На адресу Вищого господарського суду України від Державного підприємства "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача-2 - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення прокурора, представника відповідача-ІІ та третьої особи на стороні позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом спору у даній справі є вимоги прокурора Яворівського району Львівської області, заявлені в інтересах держави в особі Державного підприємства "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" до Яворівської райдержадміністрації та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування пунктів 2, 3 розпорядження голови Яворівської райдержадміністрації від 28.12.2007 № 741 "Про передачу в оренду земельної ділянки підприємцю ОСОБА_8 для будівництва оздоровчо-лікувального та відпочинкового комплексу", визнання недійсним укладеного між відповідачами договір оренди земельної ділянки від 01.04.2008 та витребування земельної ділянки площею 5 га із незаконного користування Підприємця і повернення її у користування Державному підприємству "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло". Підставою позову прокурором визначено перевищення Яворівською райдержадміністрацією повноважень у зв'язку із розпорядженням земельною ділянкою природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення державної форми власності, яка знаходиться за межами населеного пункту. Статтею 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Порядок вилучення земельних ділянок унормований статтею 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті. Згідно з приписами частини дев'ятої статті 149 названого Кодексу Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. Дослідивши обставини і зібрані у справі докази, судами попередніх інстанцій установлено, що пунктом 2 оспорюваного розпорядження Яворівської райдержадміністрації від 28.12.2007 №741 вилучено в Державного підприємства "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" земельну ділянку площею 5 га, в т.ч. 5 га відкриті та інші землі з лісо- та плодонасадженнями. Пунктом 3 цього розпорядження спірну земельну ділянку надано підприємцю ОСОБА_15 в оренду терміном на 49 років для будівництва оздоровчо-лікувального та відпочинкового комплексу за рахунок земель Державного підприємства "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" на території Шклівської сільської ради. В подальшому, 01.04.2008 між Яворівською райдержадміністрацією та підприємцем ОСОБА_15 укладено договір оренди спірної земельної ділянки. Водночас, судами установлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 09.10.1984 "Про мережу територій і об'єктів природно-заповідного фонду області" № 495 парк курорту "Шкло" площею 93,0 га віднесено до державного парку - пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення. При цьому, 19.10.2001 Міністерством екології і природних ресурсів України видано охоронне зобов'язання, відповідно до якого, з метою збереження і охорони паркового масиву, який має естетичне і оздоровче значення, Держуправління екології та природних ресурсів у Львівській області, передає під охорону землекористувачу (військовій частині А-1490) заповідний об'єкт місцевого значення - Парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва "парк курорту "Шкло" площею 93 га. Заповідний об'єкт розташований у Львівській області, Яворівському районі, смт Шкло і входить до природно-заповідного фонду України. В подальшому, 10.06.2010 Міністерством охорони навколишнього природного середовища України було видано аналогічне охоронне зобов'язання щодо цієї земельної ділянки. Відтак, установивши те, що спірна земельна ділянка державної власності відноситься до земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, суди дійшли правомірного висновку про те, що повноваження з вилучення такої земельної ділянки належать виключно Кабінету Міністрів України. За таких обставин, висновок судів про порушення райдержадміністрацією вимог законодавства при прийнятті оспорюваних пунктів розпорядження, а відтак і наявності підстав для їх скасування визнається правомірним. За приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини третьої статті 215 вказаного Кодексу, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України унормовано, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Установивши обставини незаконного вилучення земельної ділянки у позивача та подальшої передачі її відповідачу-2, суди дійшли правомірного висновку про підставність вимог в частині визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки від 01.04.2008, витребування цієї земельної ділянки площею 5 га із незаконного користування Підприємця і повернення її у користування позивачу. Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Довід скаржника про незастосування судами позовної давності визнається неспроможним з огляду на наступне. За приписами пункту 4 статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного розпорядження) позовна давність не поширювалась на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Вказаний пункт 4 статті 268 Цивільного кодексу України було виключено згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011, який набрав чинності 15.01.2012, при цьому, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень якого встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. Оскільки встановлений законом трирічний строк не сплив на момент звернення прокурора з даним позовом до суду, суди правомірно відмовили у задоволенні заяви відповідача-2 щодо застосування позовної давності. Решта доводів касаційної скарги також визнаються неспроможними, позаяк вони не спростовують встановленого судами попередніх інстанцій та стосуються оцінки доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 у справі № 914/3851/14 Господарського суду Львівської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: М. Данилова

В. Швець